Популярне

Чи вдається американському президенту виконувати обіцяне

Перша річниця обрання Байдена

Попри те, що від часу інавгурації 46-го президента США Джо Байдена минуло трохи більше 9 місяців, цей тиждень ознаменується першою річницею його перемоги на виборах. Однозначно, перемоги непростої – навіть не стільки зважаючи на кампанію, скільки на внутрішню ситуацію, в якій відбувалися перегони у США, а також міжнародний порядок денний.

За що можна дорікнути Байдену?

Не буде перебільшенням стверджувати, що перемогу Джо Байдена на виборах президента достатньо оптимістично сприйняли в демократичному світі, до якого належить і Україна. Очікування були достатньо високими як щодо посилення двосторонньої співпраці з Америкою окремих європейських держав, так і щодо чіткої стратегії повернення регіону на американські радари, що передбачало би інвестиції та політичну підтримку. Можливо, зарано стверджувати, наскільки це було реалізовано, проте обмежена кількість візитів як очільника американської дипломатії Ентоні Блінкена, так і самого Джо Байдена стала небажаною реальністю для європейських держав, особливо для тих, що не входять до ЄС і НАТО.

Станом на зараз виглядає так, що команда Джо Байдена вирішила поставити регіон Східної Європи «на паузу» в сенсі того, що ні офіційна стратегія, ні попередні нариси так званої доктрини Байдена поки що не простежуються за певними винятками. Як і прогнозувалось ще до виборів, основним економічним і політичним суперником США став Пекін, та й із Росією, принаймні на зараз, контактів у членів адміністрації 46-го президента значно більше. З огляду на можливу чергову ескалацію на кордоні України та Росії, де-факто заплющуючи на це очі, Вашингтон посилає, м’яко кажучи, неоднозначні сигнали своїм партнерам та союзникам.

Внутрішня політика понад усе або не ковідом єдиним

Рік тому могло скластися враження, що COVID-19 стане основним головним болем Байдена, але Білий дім активно займався не лише боротьбою з наслідками пандемії. Навесні адміністрації все ж вдалося просунути закон щодо відновлення економіки (загальна сума 1,9 трлн доларів) після коронавірусу, і американці отримали другий транш фінансової допомоги за час пандемії. Якщо говорити про саму вакцинацію, то обіцянку щодо здійснення 100 млн щеплень протягом перших 100 днів Байден виконав на 92-й. Тим не менше, станом на сьогодні лише 59% американців вакциновано, а помітні антивакцинальні настрої серед консервативних громадян лише підривають довіру до потреби щеплень серед центристів та прихильників демократів.

Згодом команда Байдена поступово пропонувала інші ініціативи. Фактично, законопроєкти щодо масштабного оновлення інфраструктури, а також ініціатива Build back better world, покликані отримати підтримку радикально «лівих» демократів (як політиків у Конгресі, так і самих виборців). Проблемою для Байдена стало те, що в процесі переговорів він зіткнувся із опором кількох сенаторів-однопартійців, тому небо над долею цих законопроєктів не надто безхмарне.

Де-факто команда Байдена стала заручником як власних обіцянок, так і політичної кон’юнктурної ситуації, в якій вони опинились частково через своїх опонентів. Насамперед, це політична поляризація як серед конгресменів та сенаторів, які не готові підтримувати законопроєкти іншої партії, так і серед виборців. Якщо електорат республіканців виступає проти ініціатив Байдена, то їхнім законодавцям у Конгресі теж немає сенсу йти на компроміси. Замкнене коло, виходу з якого найближчим часом непомітно.

Окрім цього, не вдалось поки вирішити кризу на кордоні з Мексикою, і загалом питання мігрантів лишається одним з тих, що розколює політиків з обох партій.

Все це призвело до того, що рейтинг Байдена опустився до 42%. Серед усіх президентів, починаючи від Ейзенхауера (1953 рік), більш низький рівень схвалення роботи глави Білого дому в цей період президентства був лише у Трампа.

Рік тому здавалось, що, можливо, Байден буде слабким президентом, а урядом керуватиме сірий кардинал Камала Гарріс. Насправді так не сталося, і віцепрезидентка навпаки залишається в тіні, можливо, й занадто часто для себе, якщо вона сподівається на успішне політичне майбутнє.

Зовнішня політика: неквапливий пошук компромісів

Прогнозованою була неквапливість команди Байдена на зовнішньополітичній арені, але досить важко було передбачити, що протягом першого року роботи адміністрації Байден здійснить лише два закордонних візити. Звісно, не візитами єдиними, до того ж у Білому домі вже побувало близько десятка світових лідерів, але поки що виглядає так, що повний пріоритет надано китайському напрямку, та навіть російський напрям не отримує стільки уваги. Можливо, нинішня американська адміністрація розуміє, що ймовірний альянс Китаю та РФ становитиме більшу загрозу для Америки ніж кожна з держав окремо.

Водночас дуже цікаво простежити зміни у самій риториці Байдена щодо його методів зовнішньої політики. До виборів він наголошував, що його метою стане відновлення довіри між США та партнерами після хаотичних років президентства Трампа. Натомість, методи самого Джо надзвичайно схожі. Він теж укладає сепаратні угоди з окремими державами: AUKUS, стейтмент з Німеччиною, Атлантична Хартія з Великою Британією.

Окрім цього, Байден ще під час праймеріз обіцяв зробити Україну центром своєї зовнішньої політики. Можна довго сперечатися, чи вийшло так станом на зараз, але рівень двосторонніх контактів вселяє оптимізм. Тим не менше, однозначно, що потенціал для розширення співпраці з Америкою величезний, і тут Київ має пропонувати формати та переконувати Вашингтон у власній надійності як партнера.

Укладені угоди в американській столиці є однозначно обнадійливими, але офіційний Київ прагне більшого: політична підтримка щодо Донбасу та Криму і тиск на Росію. На даному етапі складається враження, що Байден готовий тиснути на Росію лише в тому випадку, коли під загрозою опиняються власні інтереси, а не українські. Тим не менше, альтернатив американській підтримці поки що немає, тому аж ніяк не означає, що це ті двері, в які не треба стукати…

Владислав Фарапонов, політолог-американіст, аналітик «Інтерньюз-Україна»