Популярне

ДІВА МАРІЯ, ЯКА МАЄ БЕЗЛІЧ ЗАХОПЛЕНЬ, І НЕ ЛИШЕ У СВІТІ МИСТЕЦТВА

Марія Саулко (Маріко) – багатогранна поетеса, акторка, співачка, композитор, модель, художник та режисерка, чиє творчість пробуджує відчуття життєвої магії та надихає на високі почуття.

Творча енергія Марії Саулко: відкриття краси і свободи

Марія Саулко (Маріко) – самобутня поетеса, акторка, співачка, композитор, модель, художник та режисерка. Надзвичайно багатограна дівчина! Пише тексти теперішнього, минулого та майбутнього, що пробуджують та дають відчуття життєвої магії. Подія, що як ковток свіжої води для спраглих на унікальність та гарний смак. Це про глибину та легкість водночас, свободу сказати невимовне і любовна пригода у світло. І вже точно про красу. Як ти не крути – не верти. Сутність свою не ховай, залишишся лише ти… Хоч, чи не хоч, а ти знай: Життя швидко й невпинно іде течією своєю не раз, воно йде втрачаючи нас… Інколи в цій течії головне втрачаємо ми: свою думку, волю свою, свою правду, свою течію.

https://megogo.net/ua/view/21130837-dispersiya.html?fbclid=IwAR2tHlg4m8vXjYxWiQ1ia7j98v7ncZipAQU8WUpWY7VbTVPxstTuJiVxSDw

– Шановна Маріє! Наша зустріч відбувається напередодні дня 8 березня. Яке твоє ставлення до цього Міжнародного жіночого свята?

– Як будь-яка боротьба людини за свої права – відстоювання жінкою своєї ідентичності є вагомим. Я особисто шалено вдячна цій боротьбі й, значною мірою, перемозі за право бути будь-якою. І що моя роль як жінки в суспільстві залежить зараз лише від мого бажання, а не від усталених норм, що диктує мені соціум. Я можу ходити в штанах, спідницях, літати на мітлі, чи їздити на мотоциклі. І це окей. Я можу мати десятеро дітей, а можу взагалі не хотіти їх мати. Можу зустрічатись з чоловіками, а можу з жінками. Можливо це вже трохи інша тема… Проте, це все про право людини бути собою і слідувати своїм бажанням, поклику свого шляху. Бути вільною від страху, сорому, провини за те, що просто жива. Появі цього свята передує велика боротьба, яка триває, до речі, й досі. І досі у нас чомусь вважають нормальним запитувати жінку «чому ти не посміхаєшся», коли просто береш каву в кав’ярні й про щось собі думаєш. Камон, ти запитаєш таке здорового чолов’ягу, який бере в тебе каву і задумався? Напевно, ні. А жінка чомусь має завжди посміхатись і виглядати як квіточка. Тому звісно за такі моменти хочеться заїхати по пиці. І таких прикладів в сучасному житті жінки вистачає. Уся реклама досі активно використовує об’єктивацію жіночого тіла для продажів. Я люблю своє тіло і люблю почуватись жінкою. Мені приємні прояви уваги від чоловічої статі, я люблю отримувати квіти й подарунки, якщо це щире бажання людини зробити приємно. Я люблю, коли переді мною відкривають двері й всі ці джентльменські прояви мені особисто приємні. А комусь може – категорично ні. Треба вивчати людину. Чоловіки й жінки різні за своєю природою багато в чому. Цю різність потрібно вивчати й поважати, як і подібність. Та коли людину щось не влаштовує і вона мусить виборювати своє право на увагу до своїх питань, то варто і відзначати свої перемоги у цій боротьбі. 8 березня для мене – про перемогу у цій боротьбі, повагу до шляху цієї боротьби, та увагу до її продовження. Можливо колись з’явиться свято, яке б означало виграну боротьбу на дозвіл чоловікам плакати, проявляти свої почуття, та інших речей, які не прийнято озвучувати. Прояв і керування внутрішнім робить людину живою.

– Нещодавно в Круглому Залі Міжнародного центру культури і мистецтв профспілок України (колишній «Жовтневий палац») відбувся твій літературник. Красивий, глибокий та світлий літературний вечір, де звучала музика і поезія. Іронія та легкість. Бо про глибоке і важливе треба легко і красиво. Які враження залишилися після цього?

– Думаю це краще б запитувати у глядачів. Щодо мене – то це вагома подія. Адже я пишу скільки себе пам’ятаю, але власний вечір зробила вперше. Для мене – це перехід в нову якість існування. Певну свободу трансляції й бачення майбутнього. Класним і якісним показником для мене є те, що після літературника з’явився шалений потік нових сенсів, для яких хочеться шукати форми капсуляції. І надзвичайна цікавість до вивчення нового. І так, щоразу враження глядачів, якими вони зі мною діляться стають відкриттям і сильним натхненням. Я забуваю який сильний вплив може робити трансляція творчості, коли цього довго не роблю.

– Днями дивився фільм «Ловець снів» і побачив тебе в ролі жорсткої керівниці ресторану. Це щось має спільне з тобою справжньою? Розкажи про свої зйомки в кіно.

– Звісно має, я люблю жорстко керувати людьми! Гаразд, брати відповідальність за велику кількість людей, керувати – це щось для мене абсолютно природнє. Напевно тому, що в моєму роду дуже багато предків займали керівні посади. Але в даному персонажі виражена саме чоловіча модель управління. Це не органічно для мого персонажа, як і для мене у житті та на цьому і будувався конфлікт ролі. Проте в мене був період, коли я використовувала саме цю модель в житті несвідомо копіюючи батька. І саме це я для ролі і використала. Акторська природа працює таким чином, що коли ти в собі як особистості вже щось пропрацював – ти вільний від цього, проте маєш у своїй кишеньці як акторський матеріал. Також призначення персонажу було зовсім не в тій сфері, де вона намагалась реалізуватись суто задля отримання уваги від батька. Ми дуже класно пропрацювали з режисером мої стосунки в сім’ї, знайшовши тригерні точки й перетини з персонажем. Думаю «кіном» це можна назвати тільки завдяки роботі режисера з актором, бо це було справді класно. Принаймні це мої суб’єктивні враження від знімального процесу. Результату я поки не бачила і направду тільки от зараз від тебе дізналась, що він вже доступний глядачу.

– Духовність для тебе дуже важлива у всьому?

– Так. Духовність для мене – це про те, що будь-які ситуації в нашому житті нам дані для задач саме душі. Я шукаю цей зв’язок із вищим у всьому, чим займаюсь. Я людина не релігійна, проте вірянка. І знаю як страшно, коли втрачена віра. У мене був такий період в житті. І я вдячна бути в контакті, бути там де я є, з тим що я маю. І за той досвід, з яким в це «тут і зараз» прийшла. Мені часто говорять, що внутрішньо я років так на 25 старше свого реального віку і так воно і є. Я бачу це по однолітках. Просто у нас різні шляхи.

– А що відчуває порядна дівчина, яка любить свого хлопця, коли за сценарієм їй треба грати інтимну сцену, якось цілуватися і все інше з чужим мужчиною… Чи акторське мистецтво перевтілення в образ створює ілюзію всепоглинаючого почуття кохання і немає в уявлені режисера нічого спільного з реальним життям?

– По-перше, то потрібно питати порядну дівчину. По-друге, дівчину, котра любить свого хлопця. Тож, якщо знайдете, розкажіть, мені теж цікаво. Якщо ж говорити про сцени подібного характеру, то найперше, що цікавить мене – це професіоналізм партнера. Контакт супер важливий. Для мене – це завжди моменти, що хвилюють, тому важливо, щоб з партнером вільно можна було проговорити траєкторію рухів, особисті межі та характер допустимого поцілунку (якщо це поцілунок), всі ідеї та пропозиції акторських пристосувань. З приводу почуттів – якщо ви бачите в кадрі закохану дівчину – то вона закохана. Інше питання, якими способами це створюється. Наприклад, можна використати техніку закохування, вона займає кілька хвилин і створює контакт між партнерами, якщо навіть ви бачитесь вперше. Є ще класний інструмент –  «підміна». Коли на місці партнера у сцені уявляєш людину, в яку дійсно закохана у житті. І третій варіант – реально може сподобатись партнер. Найчастіше в цьому випадку почуття виникають саме до персонажа, якого грає партнер. Це потрібно пам’ятати та бути обережною. Це робота. Так, вона дає можливість перепроживати недоступні в житті стани, емоції, ситуації. Всі відчуття акторів справжні. Просто вони ними діляться професійно. В особистому житті акторські інструменти я не використовую, хіба для прикрашання моменту. Так, життя я теж сприймаю як гру, проте найкраще відчуття в цій грі – справжність і відкритість.

– Який твій ідеал хлопця?

– Щоб був ідеальним і хлопцем. Думаю, спільні цінності та готовність до контакту.

– Розкажи щось веселе, що траплялося з тобою на знімальному майданчику?

– Із крайнього… по сюжету, я мала відкрити ноутбук свого чоловіка по сюжету і старанно намагатись підібрати до нього пароль, поки той вийшов з дому. Бо ж там відео, де я з коханцем! Або можливо ні… Мій персонаж не знав. Я мала зробити спроб зо п’ять, які зрештою мали виявитись невдалими. У відчаї закрити й почати розв’язувати питання іншим способом. Камера. Мотор. Почали… Чоловік виходить з дому. Я відкриваю ноутбук, вожу рандомні символи і… вгадую пароль! Я випадково з першого разу з легкістю підібрала пароль! Звісно я дограла все як мало бути по сюжету, адже екрану не було видно в кадрі. Проте тільки пролунав СТОП – я випала від сміху. Це було так дивовижно. Я вперше той ноутбук тримала в руках! І він справді був запароленим. Щоб так легко підбирати пароль до вайфаю сусідів! Чи кафе в незнайомому місці.

– А це правда, що у кожного театру та сцени є своя аура? Особисто для тебе є різниця, на якій сцені виступати?

– Я не граю в театрі, проте майданчики, на яких я виступала як артистка, звісно, що відрізняються. Якщо це подія, яку організовую я, то стараюсь вибрати місце з гарними мізансценічними можливостями. Щоб можна було створити дійсно гарну атмосферу. Для мене – це має значення.

Дисперсія

– З ким із відомих нашим глядачам українських та світових зірок кіно, ти б хотіла зіграти у фільмі?

– З тим, з ким гармонійно виглядала б в акторському ансамблі.

https://yummymovie.org/ua/1371/?fbclid=IwAR0tP8lxGQSo9Xq08Nkmy_IHAzz2AQV9DHixoVrWkKcP1JsCPNI6Ma47MNg

Бліцанкета

1. Улюблена риса характеру в людині — глибоко вдихати у горах та в долині.

2. Твоя домашня тварина — цибуля на підвіконні.

3. Чи віриш астрологічним прогнозам — так.

4. Улюблене чоловіче ім’я — Саша.

5. Улюблене місце відпочинку — відповідно настрою.

6. Найкрасивіше місто світу — де є історії.

7. Улюблені місця в Києві — Труханів, Русанівка, центр.

8. Улюблений вид спорту — біг.

9. Улюблена телепередача — у світі Людей.

10. Улюблений фільм — «Усе, завжди й кругом», «Інтерстеллар», «Лицар кубків» багато інших.

11. Улюблені українські співак і співачка — хз що в цьому сенсі улюблені, багато сучасних подобається, жодного не слухаю запійно.

12. Улюблена пора року — весна.

13. Улюблене свято — Івана Купала.

14. Улюблені квіти — ранункулюс.

15. Театр, поезія чи кіно — поезія і кіно.

16. Улюблена страва — літня заграва.

17. Улюблений напій — кава.

18. Улюблений український політик — пес патрон.

19. Побажання нашим читачам — будьте вірні собі.

20. Мрія на цей рік — реалізація цілей.

21. Твій улюблений анекдот — От)

Подякувавши Марії за цю чудову зустріч і побажавши великих успіхів, подумалось – Україна неймовірна, якщо має такі таланти!..

«Я вибрав шлях воїна» – це ще спроба віднайти потрібність в енергії творчості в цей час Втрати чутливості – я цього певно боялась навіть більше, ніж втрати життя… Бо знаю як це – нічого не відчувати. Імітувати емоції… не впізнавати себе в дзеркалі… і ніяк не могти вибратись із цієї непроглядної чорноти… яку ніхто окрім тебе не бачить. Знаєте, дуже вірю зараз у здатність відкритого серця зцілювати. Прояви людськості і любові, те що вертає людям людей. Памʼятаю як 24-го біля бомбосховища підкурила цигарку на вулиці воїну, який щойно мобілізувався і проходив повз. Для мене – це була така честь! Я не знаю, звідки у мене в кишені тоді опинилась запальничка, то була чи то брата, чи то дяді, але я бережу її до цих пір які ви памʼятаєте прояви людяності любові в той день, в цей довгий день, тривалістю в два роки…»

Дмитро НАГОРНИЙ