Популярне

Київ димить на 6 млн. тонн СО2

За даними Європейського банку реконструкції та розвитку, в столиці України 125 тис. автомобілів виробляють близько 600 тис. тонн СО2 на рік.

«У Києві на тисячу жителів — близько 400 автівок. Тож на все населення столиці припадає 1,6 млн. машин», — розповідає експерт Інституту майбутнього Олександр Лимар. За його даними, щороку кількість викидів від такої армади становить 6 млн тонн СО2. І це не враховуючи інших вихлопів — чадного газу, оксиду азоту тощо. У Києві є датчики, які вимірюють забруднення повітря. Періодично на підставі їхніх показників столиця України опиняється в топі міст планети з найбруднішим повітрям. Інформація для висновків є, але де самі висновки?

«В Україні немає законодавства щодо чистоти повітря. У нас навіть фахівців із парникових газів практично немає. Їх одиниці. Є якісь законодавчі акти, але наскільки вони дієві, велике питання. Ось приклад. Є великі забруднювачі, триває декарбонізація. Як це працює у Європі? Там є норми, яких забруднювач не може перевищувати. І ці норми держава постійно знижує. І не запитує у забруднювача, який викидає в повітря, чи є у нього гроші.

Розписали все на 50 років наперед і сказали: ваше завдання в рамках цього переходу привести своє виробництво в ці межі. У Києві більшість викидів — за транспортом. Та на це не звертають уваги. Люди реагують на те, що бачать або відчувають на запах. А чого не бачать, то цього ніби й не існує. І, на жаль, міністерства в цьому плані не проводять жодної роботи. Можливо, вони вважають, що це проблема муніципалітетів?» — запитує Олександр Лимар.

За словами експерта, великі промислові забруднювачі тримають на короткому повідку всю систему контролю за викидами. Самостійно визначають обсяги викидів, які їм потрібні на рік, подають заявки із запасом до урядових структур, де їх і затверджують. Тож скидай в атмосферу, скільки забажаєш. У чому сенс такої системи, бозна. Єдина мотивація наразі, яка реально щось змінює, — зовнішня. Приміром, плани ЄС запровадити транскордонний вуглецевий збір, так званий СВАМ (Carbon Border Adjustment Mechanism), вже викликали неабиякий ажіотаж серед металургів. Останні вже рахують чималі збитки у разі, якщо не зможуть скоротити викиди СО2.

Що ж до транспорту, то тут узагалі жодних зрушень. Мінінфраструктури поки лише обіцяє, причому досить фантастичні речі, як-от повну заборону ввезення авто з двигунами внутрішнього згоряння з 2027-2030 років. Або швидке переведення всього комунального транспорту на електротягу. Усе це потребує чимало мільярдів, яких наразі нізвідки взяти.

Українська делегація в Глазго під час останньої кліматичної конференції наобіцяла багато, але мудро заклала «запобіжник», заявивши, що зобов’язання виконаємо, якщо… на все про все матимемо по 10 млрд. дол. на рік. Де їх узяти? Була надія на розвинені країни, які мали скинутись у так званий фінансовий пул — 100 млрд. дол., щоб прискорити декарбонізацію в країнах, що розвиваються, але так і не скинулися. Тож розраховувати наразі можемо лише на себе. Утім, українське суспільство, на відміну від європейського, не готове платити. Так званий вуглецевий податок — неповне 1 євро за тонну СО2 — максимум, що витиснула Верховна Рада, ухвалюючи ресурсний закон №5600.

«Найбільша проблема у тому, що ми не визнаємо нинішньої ситуації. Ми чесно не говоримо про те, що не спроможні сьогодні здійснювати такі серйозні екореформи. Тому що у нас немає фінансування. Ми не маємо достатньо розвиненої інфраструктури. Мусимо європейцям відверто сказати: ми, на жаль, за 30 років нічого не збудували, тому нам потрібна відстрочка. Ми не можемо не забруднювати, тому що у нас немає коштів. Ми спочатку повинні їх заробити, потім створити правильну політику, щоб збудувати нові підприємства або модернізувати те, що зможемо. Потрібно чесно це заявити», — наголошує Олександр Лимар.

Читайте матеріал також на цю тему:

Мозок людини старіє швидше від забрудненого повітря