Популярне

Ключ до припинення війни в руках України — Альфред Кох

Дефолт Росії не означає, що війна скінчиться завтра. Але ви мусите перемогти

Радість, яку в українців викликають повідомлення, що Росії загрожує дефолт, цілком виправдана й зрозуміла, проте мушу вас засмутити. Ви впевнені, що справді знаєте, що таке дефолт?

Занепад економіки? Ні. Від дефолту економіка не руйнується. Дефолт – це відмова країни обслуговувати свій борг перед іноземними кредиторами. Якщо пам’ятаєте, у 1998-му Росія вже пережила дефолт – і її економіка почала рости, а не падати. Тому що, повторюю, дефолт – це відмова платити за боргами, отже, гроші залишаються в країні. Вони з країни не йдуть, і хіба для неї це погано?

Дефолт означає, що країна виявилася ненадійною, кредитори своїх грошей не отримають, у будь-якому разі, відсотків – за тими коштами, які вони давали. І, можливо, наступного разу разів 20 подумають, позичати цій країні гроші чи ні. Але в короткотривалій перспективі дефолт не є катастрофою, це абсолютно точно.

Тим більше, що в цьому випадку мова йде про технічний дефолт. Росія має великий прибуток від нафти, що коштує вже 130 доларів за барель, і борг свій вона не може обслуговувати, оскільки Захід заарештував її золотовалютний актив, оті 640 мільярдів, чим істотно обмежив її можливість розраховуватися в доларах. Тобто гроші в неї є, вона просто технічно не може розрахуватися, бо країни, що давали їй гроші, самі позбавили її можливості розрахуватись. Тому дефолт жодним чином не пов’язаний із реальним економічним становищем. І в цьому випадку він не означає, на жаль, що війна скінчиться завтра. Венесуела нещодавно пережила технічний дефолт – саме через те, що її активи були арештовані. Вона могла би обслуговувати свій борг, але їй не дали це зробити.

Тепер про інший привід для всезагальної радості: мовляв, США прикриють імпорт російської нафти. Це добре чи погано? Для України, зрозуміло, будь-які санкції, спрямовані проти Росії, – це дуже добре. І це правильно. Але чи можна назвати це панацеєю проти російської агресії? Також ні.

Річ у тім, що Америка купує вкрай небагато російської нафти. Основна маса йде в Китай та Європу. Тому американське ембарго – суто символічний захід. Й аж ніяк не є самопожертвою з боку США: дефіцит російської нафти американці легко компенсують закупівлями у Саудівської Аравії, в африканських країн. Відмова від російської нафти лише тисне на ринок – таким чином, щоб ціни на нафту знову зростали. Що, знову ж таки, об’єктивно працює на користь Путіна.

З німцями! Батька Путіна викрили: яблуко від яблуні не далеко впало Архівне фото шокувало

То чи діють західні санкції? Діють. Зараз Росія перебуває під безпрецедентним санкційним тиском – це справді найжорсткіші заходи, що будь-коли до неї застосовувались. Однак наслідки цих санкцій поки ледь відчутні. Те, що з Росії пішла IKEA чи ряд якихось провідних західних фірм, на жаль, не зупинить війну за одну мить. Це лише перші прояви, легкий дотик.

Аби наслідки санкцій були відчутні у повній мірі, потрібні не два тижні, а місяці, коли не роки. Щоб Росія реально відчула серйозний санкційний тиск. Тому розраховувати на миттєвий ефект санкцій, на мій погляд, досить наївно.

Що ж вам робити? Запастися витримкою й терпінням – і у військовому сенсі, і в економічному. Я всюди кажу: звикніть до думки, що війна не на тиждень і не на місяць – це довга історія. Як би сильно вам і мені разом із вами не хотілося, щоб вона скінчилась якомога швидше.

Розумієте, в чому справа? У тому, як саме ви хочете її закінчити.

Суто теоретично війну можна припинити завтра: приймете умови Путіна – і вона скінчиться. Ключ до припинення війни в руках у вас – в України. Незважаючи на те, що перемовини не дають значних результатів (а вони апріорі не могли їх дати, бо вашим делегатам там нема з ким розмовляти), путінська позиція трохи змінюється, вона вже не така жорстка, якщо ви звернули увагу. Частково він відкочується назад: його вимоги не такі ультимативні. Він уже уточнює, що денацифікація стосується лише Донбасу, демілітаризація – це взагалі невідомо що, йому достатньо нейтрального статусу… Російська позиція піддається певній ерозії і якоїсь миті може видатися настільки прийнятною для України, що ваша сторона може її прийняти. Усе залежить від того, що саме ви ставите собі за мету.

Якщо ця мета – повна та безумовна капітуляція Росії, щоб, як то кажуть, невнадно було, готуйтеся, що ця війна буде тривалою і закінчиться вона у Москві, як я вже говорив. Звісно, якщо не станеться якоїсь події, на яку ми всі так чекаємо, – такої собі змови полковника Штауффенберга (один з головних учасників Змови 20 липня, котрий здійснив замах на життя Гітлера 20 липня 1944 року. – Ред.), тільки цього разу вдалої. Ось у такому випадку війна, звісно, довгою не буде.

Чому я роблю такі, не вельми втішні для нас, висновки? Орієнтуюся на останні війни. Перша чеченська, приміром, тривала півтора року. Величезна Росія воювала з країною, що разів у 40 менша, ніж Україна…

Інша справа, чи вистачить Путіну сил довго підтримувати свою армію у боєздатному стані? Як я розумію, її ресурси вичерпуються швидше, ніж поповнюються. Але тільки військові фахівці, спираючись на розрахунки й спеціальні дослідження, повинні сказати, коли ж забракне цих ресурсів.

Свого часу англійці рахували, скільки кораблів топлять німці і скільки все-таки проривається конвоїв – з Америки в Англію. Спочатку топили більше, ніж проривалося, й англійці ризикували опинитися в блокаді, але згодом вони навчились боротися з підводними човнами, і поступово конвоїв, що діставалися місця призначення, стало більше, ніж тих, які топить ворог. З літаками така ж історія: Британія почала будувати їх більше, ніж німці збивали, і поступово її повітряний флот відновився й почав міцнішати.

Так само й тут: щоб говорити про більш-менш конкретні терміни, треба не на зорях ворожити, а простежити, наскільки економіка Росії здатна поповнювати втрати техніки, скільки ще чоловіків призовного віку вони можуть мобілізувати без ризику отримати натомість бунт і чи готовий Путін, приміром, кинути всю Росгвардію на фронт, залишивши міста на поталу демонстрантам, які, побачивши відсутність поліцейських на вулицях, дуже швидко дотягнуться до його ніжного тіла… Але, знову ж, рахувати треба. Аналізувати. Думати. А не стрибати від радощів, прочитавши чергове: «Ще тиждень – і Путіну кінець!». Ну, мине цей тиждень, і якщо йому не кінець, що ти робитимеш? Здаватися підеш? Руки складеш?

Інтернетом вештається величезна кількість аналітиків – хто від лукавого, хто від нудьги. Пам’ятаю, якийсь блогер у Facebook виклав свою оцінку боєздатності тієї чи іншої армії, а йому хтось відповів: «Ви мені більше подобались, коли епідеміологом були».

Не хочу ставати ні епідеміологом, ані воєнним експертом – щиро. Хочу просто сказати вам: не сподівайтесь на те, що хтось зовнішній влаштує Росії дефолт і блискавично вирішить вашу проблему. Навіть якщо цей дефолт станеться, він нічого не означає. Рано чи пізно обмеження знімуть, і Росія знову зможе брати позики, а кредитори радо їх даватимуть, бо об’єктивно економіка Росії досить стійка. Досі. Вона сировинна – що їй зробиться? Поки нафта б’є, вона працює. Я не кажу, що в неї блискучі перспективі на обрії 20–30 років, але на обрії трьох-чотирьох – достатньо стабільний стан.

Сподівайтеся тільки на себе. На свою армію. На самооборону. Як на мене, ви вже чудово себе проявили – у вас є шанси завершити цю історію перемогою. Навіщо вам сподіватися ще на когось? Хто, скажіть мені, одразу ж помчав рятувати Україну, крім вас самих?

Усе, що вам треба, – аби Захід давав вам гроші та озброєння. Він їх дає. Ну то все, бийтеся з цими бандитами! Ви мусите перемогти: іншого виходу у вас нема.