Популярне

“Лікарі не кажуть, скільки в мені було куль” – українка, яку розстріляв російський солдат

В Наталю вистрілили кілька разів

Росія стверджує, що вона не стріляє по мирних жителях  по будинках, в яких вони живуть і працюють, чи в самих людей. На лікарняному ліжку в Запоріжжі Наталія Миколаївна гірко сміється з таких російських заяв.

Ще у першій половині березня ООН заявила, що російські напади на цивільні об’єкти в Україні можна вважати воєнним злочином.

Відтоді відбулися численні задокументовані напади, під час яких мирні жителі загинули у великій кількості – багато смертей стали результатом невибіркового інтенсивного обстрілу цивільних районів.

Але те, що сталося з 45-річною Наталією, було навмисним, цілеспрямованим і безпідставним. Те, що вона ще жива – це диво. Стискаючи руку свого сина Миколи, вона розповіла мені, що сталося в її рідному місті Пологи в день прибуття російських військ.

“Я вийшла з дому, хвилювалася за маму, тож пішла до неї. Вона жила на вулиці біля нашої, – каже Наталя, яка розповіла, що її пропустили через блокпост росіян. – Потім пішла до будинку моєї матері, підняла руки вгору і сказала, що мені вже дозволили пройти, але солдат випустив чергу зі свого кулемета, мені по ногах та нижче пояса”.

Наталя не бачила обличчя і не чула голосу російського солдата, який у неї стріляв.

“Він не сказав жодного слова. Вони стояли біля танка з буквою Z, – продовжила вона. – Усі вони були в масках чи балаклавах”.

Сусіди та родичі вивезли Наталю до лікарні в Запоріжжі, де лікарі сказали, що вона перемогла смерть “на міліметр”.

“Мені лікарі не кажуть, скільки в мені було куль. По мені стріляли нижче пояса, – каже вона, показуючи кульове поранення у животі. – Тут одне, і тут, і тут. Усе пошкоджено, мої жіночі органи також”.

Orikhiv market
Оріхів – останнє село під контролем України перед лінією фронту

Права нога Наталії вивихнута і зламана, скріплена металевим каркасом. Її коліно повністю розбито, і вона більше ніколи не буде ходити, як раніше.

Пологи, нині окуповане село, де розстріляли Наталю, розташоване дорогою до обложеного Маріуполя. Це лише за кілька кілометрів на південь від невеликого селища Оріхова.

Оріхів – останнє село, яке перебуває під контролем України перед лінією фронту. Останніми днями і тижнями його обстрілювали росіяни снарядами та мінометами. Багато людей, особливо з дітьми, виїхали до відносно безпечного Запоріжжя або далі на захід.

Але там залишилося багато літніх мешканців, лікарів та тероборони.

Lida Vasylivna
Ліда Жива на околиці Оріхова

Скромне господарство Ліди Василівни розташоване прямо на околиці Оріхова – найнебезпечнішій частині міста. Коли ми зустрілися з нею, Ліда поралася на городі, садила картоплю та сіяла насіння.

Коли вона засипає чергову картоплину землею, вдалині чути звуки російських обстрілів.

Діти Ліди та її хворий чоловік, який від початку війни переніс два інсульти, перебувають у безпеці, за кілька кілометрів у комунальному притулку.

А вона залишилася – глядіти город та тварин, зокрема овець та кроликів. Ліда дуже пишається тим, що майже повністю забезпечена їжею, і налаштована не втратити все, що має.

Ліда живе в скромному будиночку. Але вона спати там вона не може – це занадто небезпечно. Тож вона показує нам, де тепер спить надворі, в холодному і вологому погребі, де вона зазвичай тримає картоплю та солоні огірки взимку. Серед продуктів та садового інструменту – матрац і ковдра. Це примітивне укриття від російських снарядів.

“Я ховаюся тут, у цьому бункері, тому що вони бомблять і атакують нас з усіх боків, – сказала Ліда в сльозах. – Я їх ненавиджу, ненавиджу… Ми жили в мирі і були щасливі”.

Locals take a course in a hospital

Місцеві жителі пройшли прискорені курси з воєнної медицини

У маленькому містечку, де війна – небажаний гість – кожен, хто вирішив залишитися, швидко адаптується і вчиться. Лікарі Оріхівської невеликої лікарні, медичні сестри та працівники невідкладної допомоги пройшли швидкий курс з воєнної медицини та лікування травм.

“Це базова допомога, але в ситуації з масовими жертвами”, – сказав Гійом Барро, інструктор курсу з організації Лікарі без кордонів.

Працюючи майже в темряві через тривале відключення електроенергії в місті, Барро каже, що цим медикам доводиться навчитися робити складні вибори, до яких їх насправді не готували.

“Вони повинні знати, як зосередитися на пацієнтах, яких можна врятувати. Усі знають, що якщо це станеться, то це станеться в той момент, коли цього не чекаєш”, – каже він.

Невдовзі після того, як ми поїхали з Оріхова, нам зателефонувала Ліда. Щойно був великий обстріл. Один снаряд влучив у її город, інші – у саме місто. Про постраждалих не повідомляли.

Приголомшена, але рішуча, Ліда залишилася і провела ніч у своєму сховищі.