Популярне

«Новини ООН» – офіційний портал: «Навички виживання важливі для українських журналістів»

Щодня журналісти й працівники преси ризикують своїм життям в Україні, щоб розповідати про реалії війни. За даними Національної спілки журналістів України, з початку вторгнення Росії у зоні воєнних дій загинув 21 медіапрацівник. Це співробітники різних ЗМІ з країн Євросоюзу, Великої Британії, США, Росії, але більшість – українські журналісти. Публікуємо офіційний реліз прес-служби ООН.

Другий день народження

«Мій другий день народження тепер 13 березня», – ділиться своєю історією український журналіст Максим Драбок. Досвід роботи в Максима – понад 20 років. До зони воєнних дій потрапляє не вперше: з 2014 року висвітлював війну на сході України. Зокрема був у Дебальцевому, коли українські військовики потрапили там у «котел». До цього працював на Майдані під час революційних подій зими 2013–2014. Робив репортажі з Іраку, коли виводили українських миротворців, а також із Грузії, з Гаїті, з американської бази Гуантанамо та інших місць.

З лютого 2022 року Максим побував у різних українських містах, які за останні місяці стали гарячими точками. Журналіст каже, що події цієї війни вже перевершили все, що він колись бачив. «Я працюю зараз у Німеччині, але війна застала мене в Україні. До зони воєнних дій поїхав як журналіст і волонтер. Відвідав багато міст – від Краматорська на сході до Одеси й Миколаєва на Півдні та Дніпра й Запоріжжя в центрі. При в’їзді в Ірпінь, під Києвом, 13 березня ми потрапили під мінометний обстріл. Я був у групі з волонтерами й журналістами. Ми хотіли потрапити до міста, щоб допомогти людям, які намагалися вибратися. На під’їзді до блокпоста нас “накрило”, влучило і в житловий будинок поруч, він спалахнув. Мені й усім, хто був поряд у той момент, дуже пощастило залишитися живими», – каже Максим Драбок.

Адміністрації міст допомагають у роботі представникам ЗМІ, але, безперечно, розповідати можуть аж ніяк не всі. Загалом, за словами журналіста, неймовірне єднання людей, взаємодопомога, підтримка – це те позитивне, що запам’яталося на цій війні. А з того, що шокувало – кількість дитячих смертей, поранень та травм.

«Одне з найсильніших вражень – діти, які потрапили під обстріл. Спілкувався із сім’єю, яка 28 лютого намагалася евакуюватися з Києва. Машина повертала в бік залізничного вокзалу і у той момент потрапила під обстріл. Батько загинув на місці, а хлопчик зазнав поранень. Куля влучила дитині в обличчя, він дістав кілька поранень у ногу й спину, але вижив після кількох операцій. Хлопчик не міг говорити, все писав на папері мамі, яка залишилася живою і ніяк не наважувалася сказати синові, що його батька більше немає», – розповідає журналіст.

Між містами по території України Максим із групою пересувалися машиною, транспортного сполучення в багатьох місцях немає. У чужі машини, до незнайомих людей, журналіст рекомендує зараз не підсідати, це небезпечно. Каже, треба максимально дотримуватися правил безпеки в гарячих точках.

Усе потрібно перевіряти ще раз

Серед основних рекомендацій: завжди мати засоби комунікації, стежити за рівнем зарядки телефону, звертати увагу на кожен предмет, що валяється під ногами, і тим більше не брати його до рук. А ще Максим вважає максимально важливим дотримуватись «інформаційної гігієни», «фільтрувати» всю інформацію, не використовувати в матеріалах неперевірені джерела. «Усе потрібно завжди перевіряти ще раз. Багато інформації, серед якої можуть бути фейки, навіть створені несвідомо», – звертає увагу журналіст.

Один з важливих запобіжних заходів – обов’язково позначати на машині, одязі, що ви – преса, причому, саме словом PRESS. «У моїх іноземних колег на машині було написано англійськими літерами TV, тобто телебачення. Раніше це було нормально. Але зараз це може бути сприйнято неоднозначно, оскільки можуть прочитати як шифр», – радить Максим Драбок.

На території, де відбуваються воєнні дії, журналістам засоби захисту життєво необхідні, проте аж ніяк не всі їх мають. Максим забезпечував себе ними самостійно. Хоча знає, що є різні організації, зокрема ЮНЕСКО, які допомагають журналістам з екіпіруванням.

ЮНЕСКО допомагає забезпечити безпеку журналістів в Україні

Голова Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Сергій Томіленко підтверджує, що на сьогодні є проблема із забезпеченням представників ЗМІ засобами захисту, оскільки, можна сказати, що багато журналістів у країні одного дня стали воєнкорами. І навіть ті, хто не перебуває безпосередньо в гарячих точках, все одно можуть наражатися на небезпеку.

«Такі регіони, як Херсонська, Запорізька, Чернігівська, Сумська, Київська області, настільки швидко охоплювали воєнні дії, так швидко відбувалася окупація, що журналісти не мали ні часу, ні можливості виїхати, вони ставали заручниками обставин. А частина досі висвітлюють те, що відбувається, наражаючи себе на смертельну небезпеку, – каже голова НСЖУ. – Працівники ЗМІ з різних міст інформують нас про те, що вони змушені переховуватися, не можуть перебувати у своїх редакціях і навіть квартирах».

Навички виживання

За словами Сергія Томіленка, тисячам українських журналістів тепер потрібні нові навички й захист. Лише частина представників ЗМІ раніше проходили тренінги з фізичної та медичної підготовки, отримували засоби захисту, розуміли всі ризики, висвітлюючи воєнний конфлікт. «Більшість колег були не готові, адже вони пристосовані до роботи в мирній атмосфері. Ми звернулися до штаб-квартири ЮНЕСКО по допомогу та вдячні за швидку відповідь», – каже Сергій Томіленко.

Наразі організація очікує на постачання коштів для забезпечення особистої безпеки журналістів (125 комплектів бронежилетів та шоломів) у межах співпраці НСЖУ з ЮНЕСКО, організацією «Репортери без кордонів» та Міжнародною федерацією журналістів.

Національна спілка журналістів України і до війни приділяла багато уваги безпеці представників ЗМІ, відстежувала ситуацію, фіксувала факти застосування сили до працівників ЗМІ, організувала обговорення теми безпеки журналістів на парламентських слуханнях, обговорювала цю проблему з керівництвом МВС, Національної поліції, Генпрокуратури України. Ще тоді організація активно співпрацювала з ЮНЕСКО, проводила спільні тренінги з безпеки тих, хто працює в медіа, переклала українською мовою міжнародні Рекомендації ЮНЕСКО для прокурорів у справах про злочини проти журналістів.

Довідник ЮНЕСКО – тепер і українською

«Зараз ми проводимо спільно з організацією “Репортери без кордонів” і ЮНЕСКО програму тренінгів для українських журналістів із фізичної та психологічної безпеки, – каже голова НСЖУ. – Ми презентували довідник ЮНЕСКО та “Репортерів без кордонів” для журналістів про те, як поводитись у надзвичайних ситуаціях та в гарячих точках. Цьому виданню не один десяток років, воно перекладене багатьма мовами й уперше – українською. Воно містить справді потрібні, практичні поради (про те, що може статися на війні; про види бомб; про поводження в різних ситуаціях)».

Наразі НСЖУ розповсюджує довідник в електронному вигляді, його можна знайти на сайті ЮНЕСКО, а також у телеграм-каналі Спілки журналістів. Організація планує надрукувати й паперову версію (це буде невеликий формат, щоб довідник було зручно носити в кишені чи рюкзаку).

«Аспект безпеки – це лише одна проблема. Нині українські ЗМІ стикнулися зі ще одним не менш складним викликом – економічним. Адже заробіток медіа залежить від реклами, ринок якої зараз “нульовий”. Населення зараз розв’язує гострі гуманітарні питання, людям не до “споживання” платного контенту. Тож сотні українських журналістів через війну залишилися без роботи. Дедалі більше медіакорпорацій або звільняють, або призупиняють виплату зарплат тисячам працівників, які не залучені до виробництва новин (це розважальна, культурна, спортивна сфери). Величезна індустрія на ділі не працює у країні, що воює. Ми повинні зараз постаратися допомогти цим людям, які просто змушені будуть піти з професії на тлі гуманітарної кризи», – каже Сергій Томіленко.

Голова НСЖУ сподівається на підтримку міжнародних донорів у цьому питанні. Адже незалежні, вільні засоби масової інформації потрібні не лише самій Україні – вони відіграють важливу роль у просуванні демократії в усьому світі.

ДЖЕРЕЛО