Популярне

Переходь на українську – Ірина Рубанова

Ми так бездарно втратили 30 років за тим бажанням “не травмувати, не ламати, не примушувати і не ущємляти російськомовних”… Як колишня абсолютно російськомовна маю право це писати.

Мене, котра росла в росії, яка не вчила українську в школі, котра була народжена, вихована і досі проживає в російськомовному місті і середовищі “порвало” у 2012, коли спостерігала, як чєчєтови “развєлі іх как катят” – відверто, підступно і брутально тягнули закон про “захист російськомовних”. Я, як “ісконно російськомовна”, отетеріла тоді від брехливості казок про необхідність захисту, бо я з 2004 хотіла якось навчитися української, але не мала де і як, бо все навколо було російськомовне, буквально не було де просто почути нормальну, розмовну побутову українську, щоби хоч трохи вчитися.

Я прозріла тоді, коли побачила і переконалась, кого насправді “ущємляют” і яка мова потребує насправді захисту в Україні. І зрозуміла, що тільки самотужки. І тільки починаючи з себе. І що як я і інші не станемо на бік скривдженої, упослідженої, нищеної рідної мови, то рано чи пізно вони її таки знищать.

А держава гралася в толерантність. А українці гралися в какаяразніца. А московія діяла. Вливала мільярди, полоскала інфантильним довірливим українцям мізки про “чєм больше язиков ти знаєш, тєм больше ти чєлавєк”, “культурний чєлавєк пєрєходіт на язик собєсєдніка”. Але чомусь в цей перелік “язиков” ніколи не входила українська, а російськомовні не переходили на мову українськомовних, і я не переходила.

Перед Миколаєм у крамниці ласощів до мене підійшла малеча років 10 і українською запропонувала долучитися до акції для дітей-сиріт, а я не могла відповідати їй українською… мене це гризе досі.

Комусь навіть зараз не доходить, наскільки важлива для України і нашої державності українська мова. Наскільки вона об’єднує і захищає. Я не знаю, що ще має статися, щоби люди зрозуміли це.

Ірина Рубанова