Шановні наші керівники, політики, юристи і люди, котрі відповідають за належне відношення до нас, українців, як до людей. Вважаю що вам буде цікаво дізнатися про такі факти людського життя в нашому краї, і що відбувається на місцях.
Володимиру Олександровичу Зеленському, юристу Павлу Борисовичу Рябікіну, політикам, правникам, відповідальним державним людям
Я, Прокопенко Валентина Іванівна, 1957 року народження, з 1966 року проживаю у місті Буча, на вулиці Енергетиків, 4, кв. 8. Я – вдова, а ще втратила доньку і опікуюся її неповнолітнім сином. 1 серпня цього року виконуючи свій військовий обов’язок перед Україною, загинув мій син Прокопенко Євген Володимирович.
Втративши дорогих мені рідних живу у важких переживаннях і виховую онука-сироту. Дуже важко!
У вересні цього року стикнулася з ситуацією, з якою не можу впоратися самостійно, хоч намагаюсь, з пам’яттю в серці жити і допомагати іншим. Ситуація стосується гаражів, що розташовані компактно неподалік від моєї квартири, одним з яких володію я, використовуючи для зберігання великогабаритних і несезонних речей, які складно зберігати вдома. Також у гаражі в погребі зберігаються продуктові запаси.
Як я уже зазначила, що наші гаражі розташовані компактно, будувалися господарчим способом у 60-ті роки минулого сторіччя в одному з мікрарайонів – «Масив», селища міського типу, а тепер – міста Буча, цей невеликий простір нікому не заважає і, навпаки, захищає від шумів і впливів котельні, що знаходиться поруч з гаражами і автомобілів. Біля гаражів прокладені підземні комунікації.
Місцевою владою через чиюсь негативну волю, добротні, типові, цегельні гаражі стандартного розміру, і які могли слугувати ще декілька віків, почали ліквідовувати.
Ми намагалися усіма можливими способами визначитися з розумінням дій місцевої влади, доведення до їх розуміння, що для наших потреб важливе існування таких нежитлових об’єктів, спадщини наших батьків, якими користувалися члени нашої родини, які ми доглядаємо, прибираємо навколо територію. Адже це частина нашого життя.
Дуже просимо Вас втрутитися в дану ситуацію і, по можливості, зберегти нам ті гаражі, що ще не зруйновані.
Негайного судового чи прокурорського захисту ми не знайшли для такого типу власності, бо тепер необхідне обов’язкове закріплення земельної ділянки через кадастрову інстанцію, що фінансово для звичайних людей практично неможливо.
Просимо втрутитися для людського відношення до нас, до ситуації, що склалася і зменшити наші витрати на подолання шкоди, яка нам тепер задається – на суди, рішення яких приймаються проти нас, на марні звернення до Бучанської поліції і прокуратури (написали десятки заяв). Тому, перебуваємо у певній зневірі під час такого складного часу, впевнені, що існує рішення, що може досягнути компромісу, бо «комунальна власність» Бучанського міського голови на цю ділянку не об’єктивізована, існує дуже багато інших ділянок в розпорядження голови, наші гаражі та ділянка є лише «потенційна» чи проектна. І важливого «когенераційного проекту» ми досі не бачили, з людьми робота взагалі не проводилася, зустріч з мером не відбулася в спробі знайти порозуміння, а територія, що вже звільнена достатня для будь-якого устаткування. Теплом та енергією мікрорайон Героїв Майдану міста Буча – забезпечено в належній мірі, зусиллями багатьох учасників турботи про мешканців.
Але відсутність людського діалогу може ліквідувати довіру людей, ми просимо направити уповноважену особу для вивчення обставин ситуації на місці та прийняття виваженого рішення з точки зору технічної доцільності та людяності.
Адже у будь-якому правовому процесі у бідь-якій ситуації державного творення такі ландшафтні інтереси громадян мають бути захищені. Наші батьки, що будували гаражі не є порушниками! Всі такі споруди в радянські часи були закріплені за домашньою адресою, в наших гаражах були лічильники електрики, це були сучасні на той час споруди достойного громадянина, який мав транспорт та місце належного його зберігання! І тепер ми не маємо паплюжити пам’ять про наших батьків – ця власність існує більше 50 років і вона є нашою історичною та законною спадщиною! Просимо це розуміти і поводитися належним чином з нашою свідомою збереженою спадщини батьків! В решті решт – за що тоді це все, що ми робимо тепер в цей складний історичний час? Ми ж саме так розуміємо межу нашого супротиву, хто має право і до якого ступеню в межі нашої власності?!
Ми розуміємо, що тепер усі переживають великі труднощі та втрати, які пережили бучанці, моя родина, зараз частина територій знищується агресором, люди мігрують та шукають притулку. Але кому потрібен такий «внутрішній фронт», коли ми маємо втрачати важливі для нас можливості життєвого простору за чиєюсь не дуже добре осмисленим рішенням або комерційною забаганкою?
Дякую щиро, з надією на допомогу та повагою.
Прокопенко В.І. 28.11.2024 року. Підпис.
Довідка зі справи загибелі Прокопенко Євгена Володимировича
Прокопенко Євген Володимирович
30.07.1981- 01.08.2024
Позивний «Прокоп»
Старший сержант, командир розвідувального відділення, розвідувального взводу, розвідувальної роти 36-ї окремої бригади морської піхоти. Добровільно вступив до лав ЗСУ. Євген був корінним бучанцем.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Тихе, Харківської області, де в результаті ворожого обстрілу з гранатомету отримав поранення несумісне з життям.
З 30.06.2015 року по 31.05.2016 рік брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, захисті незалежності та збереженню кордонів України, в районі села Андріївка, населеного пункту Великановосілка, села Новоянісоль, Донецької області.
В мирному житті працював логістом. Дуже часто любив повторювати, що потрібно поспішати робити добро! І він його робив! Справжній патріот, надзвичайно відданий боєць. Добрий і щирий, відкритий і чутливий, відповідальний та надійний, завжди готовий прийти на допомогу у будь-якій ситуації — таким навіки залишиться Євген у нашій пам’яті.
Похований в місті Буча, біля рідних.
У Героя залишилась мати, дружина, та племінник.