Популярне

Вірші як вираз музики душі: особиста сповідь поета

Друзі, з Днем поезії. Після бурхливої ночі й ракетної атаки, особливо відчуваєш, що кожен з нас має в серці те, що не вмирає – любов до світу і до Неньки. Пропоную увазі низку своїх віршів, які прочитав у Державному податковому університеті, виступаючи разом із Воїном ТрО Сергієм Мартинюком.

Поетичні відгуки на тлі ракетної атаки: виступ на зустрічі в Державному податковому університеті

Поезія для мене – музика в усьому, її я відчуваю навіть в камені німому, в світлі роси. Поезія для мене – ключик золотий, яким я відкриваю двері невидимих світів, які так ясно світять радістю для кожного, хто відчуває, що має в серці те, що не вмирає…

Нерушима стіна

Вона руки до Неба здіймає, мов нечутна молитва – Стіна,

всіх хто з Богом завжди захищає й Нерушима Сама.

Скільки їх ворогів-воріженьків від орди та кремлівських катів

розпинали її, стару Матір міст всієї Русі…

Вона ж руки до Нього возносить більше тисячу літ!

І Всевишного просить, щоб була Україна і світ…

Вони теж нині кажуть, що з Богом йдуть вбивати із буквою Zет,

злість виповнює їх за порогом – милий їм лише загарбаний дім.

Але дім наш уся Україна! Та, що нині в окопах не спить,

і Оранта й Стіна Нерушима, за якою Господь сам стоїть.

11 травня 2023 р.

***

Земля, нескорена мечами, була щитом й козацької звитяги –

за правду знов на рубежі: орда і каїн ожили, залізні zвірі у колонах –

та проти них відважна рать, хоробрі вої України,

що стала полем болю і бою за весь світ!

***

У нас є те, що не вмирає – любов до матері і світу.

Ті, що вбивають, Бога не мають – стануть гноєм історії,

котру не знають, бо від царя до супостата все переписують її,

не відчуваючи вже свого рабства, отруєні неправдою кремля,

де править пропаганда zла.

Лелека прийшов проводжати солдата

Він ішов за труною між людьми, мов янгол,

а злетів у небо, коли Воїна забрала земля…

Скільки наших героїв на небі, котрі стали янголами,

й лелеки із душами людей живуть між нас?..

Із сивої давнини вони були із нами,

коли «гніздилися» орли «двоглаві» на прапорі у наших воріженьків,

щоб більше відкусить чужого та проливати кров невинних у вічних війнах,

то наші предки ще з віків трипільських обожнювали птаха,

який єднав далекі континенти та повертався з вирію до рідного гнізда,

відкритого дощам і вітру – незламною колискою свободи…

***

Під час прощання з полеглим воїном до траурної процесії на Вінниччині доєднався птах. У селі Качківка люди прощалися із 49-річним військовим Олександром Луценком. Він загинув від артилерійського обстрілу під Куп’янськом 24 вересня. Під час жалобної ходи поруч з близькими та односельцями полеглого героя ішов місцевий лелека. Під час церемонії прощання, коли всі стояли навколішки, створивши живий коридор, птах теж стояв поруч. І був з людьми усі кілька годин, поки тривали молитви. (Із сюжету ТСН).

У пораненому Ірпені, де зруйновано понад три тисячі будинків, на березі річки, взимку, несподівано можна було зустрітися з дивною птахою…

Вона вирій далекий поміняла на зиму,

між холодних дзеркал її тінь в берегах,

і картина у мене зринає незримо,

мов не чапля це і не птах…

а самотня душа в білосніжних просторах,

бо сама така біла, мов сніг,

може стежку шукає до

рідного дому, у якому

– ні стін, а тільки поріг…

А в тім полі лежать сніжно-білії стіни,

десь у небо димок,

наче з хати летить, між дзеркал крижаних –

тільки чапля самотня виглядає когось

виглядає сама і стоїть…

І матусина хустка в цих крилах біліє,

І безлиста верба, мов на стежку спішить,

душу спомином гріє добре мамине серце…

З неба знову сніжить…

Відбудуємо, мамо, ми нову Україну,

І не буде ніколи в тебе серце боліть…

Валентин Собчук

2023-2024 рр