Путч, на який так звана опозиція покладала багато сподівань, не відбувся. Ба більше: на думку журналіста Сергія Лещенка, організатори перетворили його на посміховисько.
«По-перше, зібралося максимум до 2 тисяч людей, по-друге, заклики людини, яка спробувала взяти на себе роль спікера цього путчу – Олександра Турчинова, – це було за межею: здається, він переплутав рік, він переплутав аудиторію, він переплутав контекст історичний, він зривався на фальцет, він так кричав… Таке враження, що ми перебуваємо в найгірші моменти правління Януковича…
Відсутність адекватної реакції на все, що відбувається в країні, зіграло з Турчиновим дуже поганий жарт. Його не сприйняли, а бути Маріанною цієї революції у нього точно не вийшло… Істерика Турчинова грає проти нього. Ти його не чуєш, ти чуєш людину в «нєвмєняємому стані».
Це означає, на думку Сергія Лещенка, що опозиція не може знайти людину, яка акумулює протест, бо всі вони настільки зашкварені, настільки пошарпана ця сальна колода… Турчинов обрався в парламент в 1998 році, людина в політиці 23 роки, складно його сприймати як нове обличчя, як людину, яка має свіжі погляди. Коли в 1998 році у Швейцарії був арештований політичний лідер Турчинова Павло Лазаренко, Олександр Турчинов вискочив на трибуну парламенту і таким самим фальцетом, з такими самими істеричними нотками верещав, що це українська влада зводить рахунки з опозицією в особі Лазаренка, використовуючи швейцарців, як сліпих кошенят, як інструмент своєї далекоглядної політики репресій. Це параноя тоді вже була на стадії прогресу, а зараз це виглядає просто смішно».