Місце, що стало символом мужності й пам’яті
Романівський міст назавжди залишиться у пам’яті ірпінців. Для когось це звичайна переправа через річку, а для більшості — місце пам’яті, болю та героїзму. Під час російського вторгнення саме він став тією самою «Дорогою життя», якою тисячі мешканців Ірпеня виходили з палаючого міста.
5 березня 2022 року після обіду російські війська прорвалися на південні околиці Ірпеня й почали обстрілювати всі автівки, що намагалися залишити місто.
Єдиною дорогою порятунку залишалася кладочка біля підірваного мосту в Романівці. Та навіть вона постійно потрапляла під мінометний вогонь.
«Я до останнього підвозив людей до кладки на бусі загиблого сусіда, — згадує ірпінець Володимир Кричко. — У нашому будинку залишалося одинадцять мешканців. Ми вірили, що місто вистоїть».
Інший очевидець, Петро, разом із родиною виходив через міст пішки. Побачивши в небі безпілотник, він ще сподівався, що окупанти не стрілятимуть по мирних людях. Але за кілька хвилин пролунали вибухи мінометів — загинули десятки людей.
«На моїх очах у машині згоріла вся родина, — розповідає чоловік. — Ми падали на землю, ховалися між вирвами, і лише коли стихло, перейшли кладкою до Романівки».
Тоді через Романівський міст евакуювалися понад 20 тисяч мешканців Ірпеня та навколишніх сіл. Уночі тією ж кладкою переправляли боєприпаси та продукти для тероборонівців, які тримали оборону міста.
Про заснування переправи — з княжих часів
Історія Романівського мосту має глибоке коріння. Легенди пов’язують першу переправу через Ірпінь із волинським князем Романом Мстиславовичем, батьком короля Данила Галицького.
Ймовірно, князь переходив тут річку 1201 року, коли йшов до Києва приборкувати князя Рюрика. Кияни самі відкрили йому брами міста. Відтоді місцевість почали називати Романів міст, що згодом перетворилося на назву села Романівка.
У документах XVII століття згадується, що князь Роман подарував землі поблизу річки Києво-Печерському монастирю. У ХІХ столітті тут діяли водяні млини, а на початку ХХ — мешкало 249 жителів.
Коли міст вперше став рятівником
Романівський міст згадується і в контексті польського Січневого повстання 1863 року проти російського царизму. Повстанці під проводом Володислава Зелінського вступили в бій із переважаючими силами ворога поблизу Романівки. Відступаючи, вони спалили міст, щоб урятуватися.
Жорстоко придушував повстання генерал Михайло Муравйов, прозваний «Вішальником» і «Людожером». Через пів століття його повний тезка, більшовицький Муравйов, знову проллє кров — цього разу під час штурму Києва 1918 року.
«Дві постаті з однаковим прізвищем, два епізоди жорстокості, розділені часом — і єдиний ланцюг московського насилля, який триває донині», — пише автор.
Історія повторюється
Події лютого–березня 2022 року стали трагічним відлунням старих імперських сценаріїв. Те, що колись робили царські кати, повторили їхні нащадки у ХХІ столітті — знову обстріли, знову знищення, знову «нещадність» як ідеологія.
Та навіть у цьому пеклі Романівський міст залишився символом життя. Як у XIII столітті він об’єднував землі Русі, як у XIX ставав місцем спротиву, так і у XXI столітті став шляхом порятунку.
Валентин СОБЧУК