Як молитва за президента РФ стала символом духовного кордону між Україною та Кремлем. УПЦ (МП) мовчить, а Православна Церква України вибирає свободу й віру. Поки Україна молиться за визволення, в Москві моляться за перемогу; УПЦ (МП) — мовчить. Чому Церква може стати частиною війни — і чому ми маємо сказати «ні».
Коли Церква легітимізує імперію — вона перестає бути Церквою
Коли молитва стає пострілом: духовне розмежування між Україною та Кремлем
У день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира — давньої християнської віхи, яка символізує цивілізаційний вибір світла, свободи і віри — у Кремлі прозвучало інше ім’я цього святого. Але ця молитва — не благословення, а заклик до легалізації імперії насильства.
Патріарх Кіріл, очільник Російської православної церкви, нещодавно у Благовіщенському соборі Кремля молився про «силу й мудрість» для Володимира Путіна, за «страх і втечу ворогів» і «благобуття президенту» — фактично молитва не за мир, а за легітимацію війни.
Це не богослужіння. Це політичний ритуал, що хрестить кров імперії. Це перетворення Церкви у релігійний підрозділ Генштабу.
Але гірша реакція не звучить в повітрі Кремля, — вона звучить в церквах України, де УПЦ (МП) мовчить. Така влада відповідає: «Амінь» — без покаяння, без дистанції. Це дозволяє імперській ідеології проникати у молитву серцем кожного, хто неймовірно близький до тих, хто молиться тепер за «той самий пучок могуті» у Кремлі.
Натомість Православна Церква України — чинить світло в темряві. Вона не мовчить. Вона підтримує свободу, не підміняє хрест мечем, не вносить імперські ідеологеми у молитву. Її Бог — не імперія. Її віра — не наказ згори. Її Церква — вільна, як і народ, який її творить.
У цьому протистоянні молитов Путіна й України, правда чітка і ясна:
— Поки Путін скидає бомби, Кіріл окроплює їх «святою водою».
— Поки російські війська катують людей, їхні «духовні отці» пишуть проповіді про «русскій мір».
— І поки українці борються за свободу, їх як Церкву легітимно не згадують.
Це — реальна війна, в якій Церква може стати зброєю або духовним форпостом. УПЦ (МП) досі дозволяє собі бути озброєним Богом — з кадилом замість меча — але з рук імперії.
Проте українська Церква — інша. Це Українська Церква. Вона створена молитвою і кров’ю народу. Вона спрямована на свободу, не підпорядкована владі Кремля. І її голос — голос у вічність, а не імперію.