У День Конституції журналісти викривають системну корупцію, безкарність і псевдореконструкцію в Миколаєві, де замість змін — дерибан, рекет і зневага до людей.
День, коли мали б вшановувати силу Закону, перетворився на нагадування про беззаконня, кульмінацією якого стали знищення символів, дерибан коштів і переслідування незручних
День Конституції мав би бути святом закону, прав людини та національної гідності. Але насправді для багатьох громадян України — це нагадування про те, як саме ці закони перестали працювати. У країні, яка воює, яка тримається на останньому подиху завдяки самопожертві волонтерів, військових, лікарів та звичайних людей, інша частина — «свої» — продовжує красти. Системно. Масштабно. Безкарно.Ми з колегою, журналісткою Наталією, вже не перший рік колесимо Україною, буваємо в судах, фіксуємо кричущі зловживання на місцях. Я пишу аналітичні публікації, Наталя знімає відео та збирає докази.
У нас немає дорогої підтримки від олігархів чи медіа, які входять в «обойму». Але є факти, є розмови з очевидцями, є чесна лють — як у громадян і журналістів.Тенденція — це вже не випадковість, це нормаМи не перебільшуємо: крадуть усе. Від великих інфраструктурних проектів до дрібних закупівель у школах. За даними наших розслідувань:Будівництво доріг — класичний інструмент дерибану державних коштів через «свої» тендери.Ремонт укриттів і шкіл — вражаюча динаміка неефективного використання коштів або повної їх відсутності.Укріплення фронту — зафіксовані випадки, коли мільйонні суми «освоюються» на папері, а бійці сидять у бліндажах власного виробництва.
Ексзаступника мера Харкова підозрюють у крадіжці 5,4 мільйона гривень на фортифікації
Це системна корупція — в судах, поліції, НАБУ, ДБР, ОВА, СБУ, прокуратурі. Закон не працює. Він виконує функцію захисту своїх, але точно не захисту громадянина. Конституція стала формальністю.Миколаїв — місто, яке вбивають чиновникиОсобливо боляче дивитися на рідний Миколаїв. Тут мер Олександр Сенкевич веде свою «велику реконструкцію», але замість розвитку — ми спостерігаємо екологічний і культурний колапс:• Масова вирубка дерев, включно з рідкісними блакитними ялинками.• Лавочки за мільйони гривень, встановлені без архітектурного контексту і здорового глузду.• Знищення історичної спадщини, зокрема демонтаж гармати в центрі міста, яка була не просто експонатом, а символом.Це не реконструкція, а варварство під маскою благоустрою. Ми питали: чи були громадські слухання? Де обговорення з громадою? Чому рішення ухвалюються кулуарно?Відповідь одна — тому що можуть. Бо знають, що медіа, залежні від бюджету, мовчатимуть. Бо ніхто не поставить питання вголос.
А ті, хто ставить — автоматично стають ворогами системи.А де ж «слуги»?Ці запитання стосуються не тільки Сенкевича, а й усієї владної вертикалі. Ви йшли під гаслами оновлення, відкритості, діалогу з людьми. Де все це зараз? Де публічність рішень? Де обговорення з громадськістю? Натомість бачимо глибоку ізоляцію влади, ігнорування критики, зневагу до журналістів та активістів.Ті, хто не входить в інформаційний «котел» офіційних ЗМІ, просто не існують. Їх відтинають від можливостей говорити. А мільярди продовжують виводити — безкарно.Прокурорський рекет у формі антикорупціїОкремо хочемо звернути увагу на тенденцію, яка набирає обертів останні два роки: використання антикорупційної інфраструктури як інструмента політичного рекету.
Ми зафіксували серію випадків, коли НАБУ, Офіс Генерального прокурора та навіть ВАКС — які мали б боротися з системною корупцією — натомість вдаються до вибіркового тиску на бізнесменів і забудовників, які не входять до «системи», мають патріотичну позицію або фінансують волонтерські ініціативи.Ці люди будують, часто — власним коштом, без дерибанів, без «відкатів», але стають мішенню. Їм шиють справи, фабрикують експертизи, накладають арешти на майно.
Після цього — приходить «пропозиція домовитись». Це вже не правоохоронна функція — це класичний рекет із посвідченням. І це — не окремі випадки, а збудована вертикаль перерозподілу власності, грошей і впливу.ЗакликУкраїна — не ваша власність. Вона належить тим, хто зараз на фронті. Тим, хто живе в напіврозбитих містах. Тим, хто платить податки та витягує економіку з колапсу.Колір нації гине — не через війну, а через зневагу до людей, закону і майбутнього.Наша позиція як журналістів: ми не будемо «нейтральними трансляторами» руйнування. Ми будемо називати речі своїми іменами. Бо мовчання — це співучасть.Ми маємо йти пліч-о-пліч — не тільки проти зовнішнього ворога, а й проти внутрішнього паразитизму.
Продовження буде…