Народна пісня
Народна пісня, дума чи романс
У душу ллється і заполоняє.
Та заворожує, чаклує нас,
І в саме серце раптом проникає.
Сльоза накотиться, не зупинить…
Десь винирне з душі неждано.
Услід за піснею душа летить…
А серце рветься невблаганно.
Так солодко тоді душа щемить,
А музика, мов хвиля, нагортає.
Струна чарівна в серці забринить
І ні для чого місця більш немає…
А хвиля музики несе удаль.
В ній розчинитись хочеться й летіти.
У музиці життя, любов, печаль,
Й душа стає, немов тендітні квіти.
Народна пісня… Не страшний їй час!
У ній звучання рідні й позитивні…
Вона живе у кожному із нас,
Мабуть-таки, на генетичнім рівні.
Надія Красоткіна
Вікторія Лемещенко, керівник фольклорного ансамблю «Горлиця» Прилуцького міського будинку культури
Український фольклор — це справжній «сік» індоєвропейської традиції, нектар світової культури, що увібрав у себе тисячолітню мудрість. Народні казки і легенди, танці і співанки, балади, прикмети, прислів’я, приказки — є безцінними коштовностями фольклору українців. Це творчий, духовний спадок наших предків, який ми на цій сторінці зберігаємо для нащадків. Фольклор виражає усю квітучість, різнобарвність та архаїчність української душі. Це справжній скарб, який необхідно передавати з покоління у покоління.
Джерело: https://spadok.org.ua/folklor/blog
Пані Вікторія прийшла на програму осяяна чарівливими барвами національного вбрання. Дивлячись на цей образ, не тільки очі, а й душа милувалася такою красою. І це було настільки вражаюче, що я несподівано для себе відчув хвилювання перед цим діалогом.
Ми привезли з Чернігівщини майже 100 «Сповідей». Четверта сотня програм. Але мета та мрія проекту залишається незмінною — показати СПРАВЖНЮ Україну через душі СПРАВЖНІХ українців. Це аполітична та позасистемна програма про нашу історію, культуру та генетику, про минуле та сьогодення, про плани та мрії на майбутнє, про Україну та українство.
Такі різні герої, різні душі, різні характери. Лише одне залишається незмінним: кожного з моїх співрозмовників я прошу просто бути собою і постійно наголошую: «Мені потрібно більше Вас! Будьте такими, як є. Залишайтесь справжніми». Я понад усе прагну почути за словами те українство, що палає в душі кожного з нас.
Українство – це феномен. – Феномен? –– здивується читач. І тільки той, хто усвідомив це собі, схвально посміхнеться своїм думкам та моїм висновкам. Мільйони доль. Мільйони душ, що квітнуть українством по всьому світу. Велична Нація. Свята, священна Земля. Господь нам дав усе для того, щоб бути щасливими. Дав за правом народження. А багато хто витрачає життя на пошуки того, що ніколи не втрачав, намагаючись відшукати себе там, де немає ні сенсу, ні змісту.
Ось тому я відчуваю водночас радість та хвилювання, коли Господь дарує щастя зустрітися з такими людьми, як Вікторія Лемещенко. Людьми, котрі не тільки не загубили себе у бурхливих хвилях сьогодення, а навпаки, зуміли почути свою душу, котра бринить звучаннями українства і, слідуючи за цим покликом, примножили себе у цьому світі, примножили українство.
Мені боляче це визнавати, але соціум часто буває далеким від того, щоб розуміти таких білих птахів та віддавати їм належну шану. На щастя, це не зупиняє політ цих душ. Але, на превеликий жаль, змушує ці душі закриватися, соромитися та навіть побоюватися бути відкритими та справжніми всюди й з усіма. Саме через це налагодити довірчий діалог з такими душами вдається не одразу, через це і хвилювання перед розмовою з такими людьми.
Я щасливий тим, що в цьому діалозі, в цій «Сповіді» дивовижна героїня цієї програми зуміла відкритися та показати себе справжню: таку натхненну, потужну та водночас беззахисну у своїй відданості нашій культурі. Пані Вікторії не просто давалася розмова на загал, та вона все ж таки зуміла перебороти це в собі, адже усвідомлювала, наскільки важливий фрагмент барвистої мозаїки нашої культури їй вдалося відшукати та зберегти і як важливо розділити з українством цю знахідку.
Нам віками прищеплювали національну меншовартість, переконуючи, що все найкраще завжди де завгодно, але не на нашій землі: в імперії, в Європі, в Америці чи ще бозна-де. Зомбували на те, що ми не можемо бути щасливими на своїй землі. Але ми зуміли відбутися. Українство зберегло себе. Скрутні часи слідували одні за іншими, але ми, усім бідам наперекір, співали, танцювали, вишивали, малювали… Ми зберігали та передавали українство творчістю тоді, коли смертельно небезпечно було говорити про нього вголос навіть за закритими дверима, адже «навіть стіни мали вуха».
І зараз ми знаходимо у нашій народній творчості ці файли із закодованим українством та розшифровуємо їх, відтворюючи через них нашу історію та культуру, відчуваючи через призму цих прадавніх граней нашого буття нашу генетику. Хай щоб там сталося, але ми, українці, молимося Богу й усім смертям наперекір творимо красу: віршами та піснями, мелодіями і танцями, глиною чи голкою з ниткою, залізом, деревом чи фарбами… Це наша суть. Наша Велич. Наша душа. Немає більше такої Нації. Іншої такої немає. СЛАВА НАЦІЇ!