15-річний киянин Данило Ноздря, володар численних міжнародних нагород, презентує свою двадцяту персональну виставку у Галереї «Хлібня» Національного заповідника «Софія Київська».
У інтерв’ю юний художник розповідає про своє натхнення, благодійні проекти та вплив родинних традицій, підтверджуючи свою роль як нового голосу українського мистецтва
У затишній столичній мистецькій Галереї «Хлібня» Національного заповідника «Софія Київська» тріумфально триває (до 02.03.2025) чудова виставка картин 15-річного киянина Данила Ноздрі «Мандруючи Чумацьким Шляхом…», яку відвідали тисячі глядачів і яка здивувала навіть найвибагливішого фахівця. Це — вже двадцята персональна виставка юного майстра! Під час її відкриття Данило отримав посвідчення члена ОМХМ НСХУ від Голови Національної Спілки Художників України Костянтина Чернявського і став наймолодшим художником Спілки!
Данило народився 2009 року в Києві, а почав малювати у 8 років. Його перша виставка відбулася шість років тому. Данилові картини зберігаються у колекціях кількох музеїв України, відзначені високими нагородами на Міжнародних арт-конкурсах у Києві, Парижі, Монте-Карло, Лондоні, Мілані, Римі, Відні, Осло, Жіроні та інших містах планети. Юний художник отримав 6 Гран-прі, у тому числі – перемога на Паризькому всесвітньому конкурсі «Діти не хочуть війни»! Творчість Данила – це сильний емоційний відгук на виклики сьогодення, який не може залишити байдужими навіть дуже вимогливих шанувальників мистецтва.
Маститі колеги, заслужені художники країни, мистецтвознавці називають свого молодого коллегу «вундеркіндом від Бога»!
Твір мистецтва – це куточок Всесвіту, побачений крізь призму певного темпераменту.
– Данило! А що ти відчув, коли встановив Національний Рекорд України у сфері мистецьких заходів, ставши наймолодшим членом НСХУ у віці 15 років, і за це представник Національного реєстру рекордів України Віталій Зорін вручив тобі іменний сертифікат під час твоєі персональної виставки «Мандруючи Чумацьким Шляхом…»?
– Звісно, гордість! Але це – вже другий сертифікат від Національного реєстру рекордів України. Перший був за 5 персональних виставок у віці 13 років. Проте, я не женусь за кількістю!
– А яку роль у твоїй творчості грає твоя бабуся, відома не лише у світі мистецтва Тетяна Морачевська?
– Вона була єдиною в моїй родині, хто повірив, що я маю художній талант. Саме її кузеном був всесвітньовідомий французький імпресіоніст Сергій Чепик. Наразі бабуся Таня – мій арт-менеджер. Велику підтримку мені надає і дідусь Тамазі. Я їм безмірно вдячний!
– Ти подарував свої картини Освітньому центру Верховної Ради України. Там тепер будуть знаходитись «Важкий шлях до Перемоги. Бахмут» та «Барвиста Україна». Чув, що ти подарував одну зі своїх картин генералу Валерію Залужному. Розкажи про це.
– У лютому 2023 року я почув пісню Тараса Тополі «Фортеця Бахмут». Надихнувся словами, музикою. І написав картину «Важкий шлях до Перемоги України. Бахмут», присвячену мужнім українським захисникам Бахмуту. Відправив листа генералу Валерію Залужному. Картина йому сподобалась. Тож я її подарував йому. І вона 2 роки висіла у його кабінеті. Навзаєм пан Валерій презентував мені Прапор України зі своїм автографом. Для мене це – велика честь! Потім авторську варіацію картини замовив Музей Центрального військового госпіталю. (Адже воїни, котрі там лікувались, хотіли бачити картину з кабінета генерала Залужного). Потім зменшену варіацію попросив подарувати Освітній Центр ВРУ. Четверта варіація їздить у складі моїх виставок по всій Україні. А пʼята, яку хочу подарувати Тарасу Тополі на знак вдячності, лежить вдома. Уявіть, протягом 2 років телефоную адміністрації групи «Антитіла», пропоную подарунок, а вони відмовляються (кажуть: надто зайняті). Насправді, думаю: вони навіть не розповіли Тарасу. Можливо, хтось із знайомих Тополі прочитає це інтервʼю і розкаже йому про мене. Ось так!
– Мені дуже подобаються красиві назви твоїх картин. Як ці назви виникають?
– Коли підхожу до мольберта, з Космосу надходить якесь магічне послання щодо теми майбутньої картини. Коли робота закінчена, раджусь стосовно назви з бабусею Танею. Вона ж – письменниця! І не вигадує за мене, а літературно (!) корегує. Наприклад, написав я картину про потоплення крейсера «Москва». Хотів дати назву «Горить-палає техніка ворожа!». А бабуся сказала: «Краще – «Горить-палає вражина». От таким чином…
– Ти згоден з цим висловом: «Мистецтво ревниве: воно вимагає, щоб людина віддавалася йому повністю»?!
– Чесно: не замислювався! Пишу картини рідко – коли маю час і не втомлений. Це, зазвичай, ранок суботи. Я ж учусь у 8 класі. Мені б з уроками вправитись! Дуже складна шкільна програма!!! Алгебра, геометрія, біологія, географія, фізика, українська, англійська, 2 історії, 2 літератури… Йой!!! Як стану дорослим – тоді й подумаю…
– Ти постійно представляєш свої твори на благодійних аукціонах на підтримку ЗСУ.
– Мені подобається вислів «Митецький фронт». Відчуваю себе бойовою часткою тилу і вірю, що цим (разом із усіма!) наближаю Перемогу України. Але не лише для ЗСУ! Приміром, кошти з аукціону в Швейцарії пішли на створення Рівненського центру психологічної допомоги постраждалим від рашистської агресіі, а в галереї «Дукат» – на відбудову зруйнованого ворогом будинку багатодітної родини під Києвом.
– Твої щирі почуття юного митця виражені в яскравих повнозвучних фарбах, неординарних поєднаннях кольорів і форм, майстерністю композиційного цілого. Як тобі в такому молодому віці вдалося досягти подібної гармонії?
– Це – найскладніше питання! Просто, люблю яскравість, живі емоції, Сонце, захоплююсь красою рідної землі, мужністю українських воїнів. Бабуся Таня каже, що я – справжній імпресіоніст від слова «impression – почуття», але абстрактного напрямку.
– А чи існує нова тема, яку б ти хотів показати у своїй творчості?
– Зараз працюю над циклом картин «На гостині у Мольфара». Буде круто! Одне слово: Карпати!!! Гадаю, так назву одну зі своіх нових виставок…
– Ну, розкажи про свої найблищі плани — що плануєш намалювати чи написати, де виставлятися?
– Планів багато! Але в нас війна… Тож поки – про найближче! 15-30.04.2025 – це дія моєї наступної персональної виставки «Весняні емоції» до Великодня в київському Музеї Гетьманства (вул.Спаська,16-В). До речі, ця будівля до 1918 р. належала моїм пращурам Морачевським.
Бліцанкета
1. Улюблена риса характеру в людині — порядність
2. Ваша домашня тварина — йорк
3. Чи віриш астрологічним прогнозам – не дуже, скорше – віщим снам
4. Улюблене жіноче ім’я – Марічка
5. Улюблене місце відпочинку – Карпати
6. Найкрасивіше місто світу – Київ, Париж
7. Улюблені місця в Києві – ВДНГ
8. Улюблений вид спорту – бокс
9. Улюблена телепередача – «Світ навиворіт»
10. Улюблений фільм – «Місія нездійсненна»
11. Улюблені співак і співачка – Святослав Вакарчук, Тіна Кароль
12. Улюблена пора року – літо
13. Улюблене свято – Різдво
14. Улюблена марка автомобіля — BMW
15. Театр чи кіно – кіно
16. Улюблена страва – готувати їжу
17. Улюблений напій – кава, Cola без цукру
18. Улюблений стиль одягу – Casual
19. Улюблений колір пристрасті – червоний
20. Які знаєш іноземні мови – англійська
21. Фунікулер чи річний трамвайчик – морський лайнер
22. Улюблений вислів – «І це пройде…»
23. Який твій улюблений кумир – Олександр Усик
24. Ти щось колекціонуєш – LEGO
25. Кава чи чай – кава
26 Яка мелодія стоїть на твоєму телефоні – «Jingle Bells»
27. Улюблений український політик – Михайло Грушевський
28. Побажання нашим читачам – бути оптимістами!
29. Мрія на цей рік – Перемога України
30. Розкажі свій улюблений анекдот – не знаю жодного
Своєю головною нагородою Данило вважає Гран-прі Паризького конкурсу «Діти не хочуть війни». Антивоєнна тема червоною ниткою проходить крізь усю його творчість, сповнену патріотизмом і любов’ю до Батьківщини. Його твори філософськи мудрі, в них чуттєва душа автора і глибокий оптимізм, віра в нашу Перемогу!
Дмитро НАГОРНИЙ
Світлини — Леонід Коваленко